ЛОКАЦІЇ ТА РОБОТИ

​

Херсонський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Будинок вчителя – центральна пішохідна вулиця Херсону (вул.Суворова).

Проект «КОЛИ КОЛЬОРИ ЗАЙВІ», Олена Афанасьєва, графіка

​

Червоний – це кров.

Синій – це синці.

Фіолетовий – гематоми.

Зелений – звісно, колір «зеленки», якою мажуть рани.

У цій серії робіт жіноча краса в її класичних проявах (актриси Голівуду часів чорно-білого кіно, ікони стилю ХХ століття) «травмується» плямами, які нагадують сліди побиття. Кожен з цих кольорів може й лічить жінці, але у жертви насильства асоціації зовсім інші.

​

Кав’ярня «Коко»

«ФОЛЬКЛОР», Юлія Данилевська, малюнки на кахлі

Буття визначає свідомість. Оточення має величезний вплив на дитину, отже – на кожного з нас, тому що всі ми були дітьми. Жоден з нас не є автономним створінням. Всі ми отримали в дитинстві «базовий пакет» принципів, думок, суджень, життєвих установок. Ми отримали й те, чим потім почали пишатися і називати «своєю культурою». Серед іншого почесне місце займають пісні, казки, прислів’я та інша народна творчість, і це не лише величезний пласт культури, але й фундамент для нашого колективного підсвідомого.

​

З дитинства я помічала, що деякі прислів’я, приказки, пісні та казки пронизані насильством та агресією. Я пояснювала собі це тим, що у минулому смерть (та смертність) була ближче як до окремої людини, так і до цілих народів. Часи минають, проте ця сумнівна «культурна спадщина» досі є частиною нашого життя та життя наших дітей. Чи є сьогодні в цьому хоч якійсь сенс? А може, ми все ж таки здатні нарешті навчитися відфільтровувати те, що вживаємо самі і чим годуємо своїх дітей?

​

Херсонський обласний музично-драматичний театр ім.Куліша

Проект «А ЧОГО ТИ ЧЕКАЛА?», Макс Афанасьєв, фотографія

Моделі: Влада Щочка, Анастасія Чібіцева

​

Найкращий день в житті жінки. Найвідповідальніший день. В цей день вирішується ВСЕ. Наречена у весільній сукні, вся в білому. Її думки теж білі, її надії на щасливе подружнє життя схожі на легкі хмаринки. День весілля – щасливий. А потім ще один день… І ще один. І ще один. На який день вона зрозуміє, що замість казки про принцесу та принца на білому коні вона потрапила у зовсім іншу історію? В цій історії Попелюшка спочатку приїжджає на бал у красивій сукні, виходить заміж за принца, а потім опиняється наодинці з купою брудного посуду, зламаним пилососом, недовареним борщем. Попелюшка навпаки. Доводиться кидати навчання, бо немає часу на дітей та домашні обов’язки, які, як виявляється, є тільки у жінки. Доводиться звітувати чоловіку за кожну витрачену копійку, а якщо вдається заробити – грішми розпоряджається Він. Дім, який раніше здавався палацом, перетворюється на тюрму, і ось ти вже розумієш, що таке «кухонне рабство». А чого ти чекала?!

​

Центральна міська бібліотека ім.Лесі Українки

Проект «ТЕМРЯВА», Станіслав Остроус, фотографія

​

Дитина боїться темряви, наполягає на тому, щоб спати у батьківському ліжку або не вимикати світло. Знайома ситуація, правда? Багато хто з нас, дорослих, у дитинстві також лякався кожного звуку за вікном чи під ліжком. Проте зараз ці дитячі страхи нас дратують, заважають…Якось мені розповіли про батька, який закривав дітей у підвалі, щоб навчити їх не боятися темряви. Він хотів, щоб вони виросли сміливими, рішучими, мужніми… Чи це ще виховання, чи вже насильство?

Кажуть, що страх темряви – це відгомін древнього інстинкту виживання, він живе у кожному створінні. Якщо дитині казати, що він чи вона боягуз або скиглій, лаяти чи карати за прояви страху – це змусить її просто сховати свої емоції всередині. А страх вміє чекати.

Темрява – це не те, що зовні. Це не уявні загрози чи привиди.

Темрява – це те, що ховається всередині нас.

Темрява – це відсутність світла, у якій All you need is love звучить в чи то мантрою, чи то молитвою єдиної надії.

/Всі фотографії в цій серії є художніми постановками, їх зроблено за згодою батьків, які підтримали акцію «16 днів проти насильства»/